Підготовка кваліфікованих робітників швейного профілю

Професійно-технічні навчальні заклади,  легка промисловість

та багато АЛЕ

 

Смоліна Надія Юріївна

Заступник директора

з навчально-виробничої роботи

ДПТНЗ «Харківське вище професійне

училище сфери послуг»

 

Підготовка кваліфікованих робітників швейного профілю, починаючи з 90 років ХХ століття, набувала масового характеру. Однак, як свідчать статистичні дані МОН України, з 2000 року спостерігається її суттєве скорочення, особливо з професії «Кравець».  Так у 2000 – 2001 навчальному році випуск в межах України становив 17071 осіб, а випуск у 2006 – 2007 становить вже 9728 осіб, що майже на 43 % менше. Ситуація дедалі погіршується і перед швейною галуззю постали дві великі проблеми:

  1. Нестача кадрів;
  2. Низька професійна робітнича кваліфікація.

Ці проблеми можна пояснити багатьма причинами, а саме: відсутністю у молоді мотивації до оволодіння робітничими професіями швейного профілю через відсутність престижності професії, складні умови праці, низьку заробітну плату, а також низьким рівнем адаптації випускників Державних професійно-технічних навчальних закладів (ДПТНЗ) швейного профілю до вимог конкретного робочого місця, що напряму пов’язано з застарілою наявною матеріально-технічною базою навчальних закладів швейного профілю.

При підготовці кваліфікованого робітника ДПТНЗ спираються на Державні стандарти професійно-технічної освіти (далі ДСПТО). Аналіз навчальних планів і програм з підготовки робітників швейної галузі  засвідчив, що в 1996 – 2004 рр. його зміст не оновлювався, що також не сприяло зростанню престижності професії, мотивації молоді до оволодіння професіями швейного профілю. Щодо останніх десяти років ситуація дещо змінилася.

Проаналізуємо останні 10 років: нові стандарти розроблені у 2006, 2010, 2013 і 2016 роках. Як бачимо у середньому кожні 2,5 роки. Кожен новий Державний стандарт професійно-технічної освіти має в собі щось новітнє, інноваційне: ДСПТО 2006 року розроблено на основі навчальних модулів, ДСПТО 2016 року розроблено з урахуванням модульно-компетентністного підходу. Але чи є результат від такої плідної праці Міністерства науки і освіти України?

По-перше: педпрацівники професійних навчальних закладів вимушені більшість свого часу витрачати на опанування вимог нових стандартів,  складання нових робочих освітніх програм, поурочно-тематичних планів, планів уроків, які повинні відповідати діючому стандарту і це, нагадую, кожні 2,5 роки, за статистикою.

По-друге: зупинимося більш детально на діючому ДСПТО 7433.С.14.10 – 2016 з професії «Кравець», основний месседж якого – мобільність оволодіння необхідними скилс (вміння) та знаннями, можливість підлаштуватися під вимоги працедавців. Але при уважному вивчені стандарту ми розуміємо, що наша надія на мобільність хмарна – кожен наступний модуль чи розряд можливо вивчати тільки при опануванні  попереднього. Таким чином ми повертаємося до проблеми працедавців – вони змушені чекати свої кадри 2-3 роки та отримувати робітників з купою вмінь та знань, які, можливо, і не потрібно мати для праці на цьому виробництві.

По-третє:  постає питання щодо сучасності та актуальності поняття «розряд» робітничої професії. Задавши питання замовникам кадрів про пріоритети розрядів на їх виробництві, отримуємо відповідь, що головне не розряд, а вміння, якими володіє працівник.

Зараз багато обговорюється  можливість вивчення окремих модулів протягом 3-4 місяців та отримання кваліфікованих робітників для підприємства-замовника (елементи дуального навчання). Схема дуже приваблива, хоча в ній багато підводних каменів, а саме: якщо працедавець змінює асортимент своїх виробів, то і скілс його працівників повинні змінюватися. Нема питань – професійні навчальні заклади в будь-яку хвилину можуть надати освітні послуги, але виникає  питання «За чий рахунок банкет?», тобто навчання працівників.

На сьогоднішній день  ДПТНЗ можуть навчати учнів за державні кошти лише один раз, потім тільки за гроші, навіть якщо мова йде про підвищення кваліфікації. Самі робітники не звикли вкладати гроші в свою освіту, таким чином цей тягар лягає на плечі працедавців, які залюбки оплатили б навчання своїх робітників, при умові що вкладені гроші повернуться, тобто працівники залишаться працювати саме у них, та цього ніхто гарантувати не може.

Вивчення стану професійно-практичної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників у ПТНЗ швейного профілю дало змогу виявити ряд суперечностей:

 

   сучасна структура професійної діяльності фахівців швейного профілю

наявний перелік професій (види робіт)

 

зріст вимог виробництва до професійної компетентності робітників

 

чинні застарілі кваліфікаційні характеристики

динамічні оновлення техніки, технологій швейного виробництва

низький рівень оновлення техніки, технологій швейного виробництва у змісті  навчання учнів

вимоги сучасних стандартів якості

 

застаріла система оцінювання рівня професійно-практичної підготовки учнів ПТНЗ

сучасний рівень оснащення швейного виробництва

 

наявна матеріально-технічна база ПТНЗ швейного профілю (яка на 80% фізично і морально зношена)

Розв’язання зазначених суперечностей потребує розробки і впровадження нових підходів до організації  навчання у професійно-технічних навчальних закладах швейного профілю, які, насамперед, повинні розроблятися за участю працедавців, представників навчальних закладів, а також з урахуванням досвіду інших країн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Произвольный текст в подвале сайта

© shveinoe-delo